Home Blog

Цензова промисловість на Хмельниччині у період з 1921 року по 1928 рік 

0

Провідною галуззю трестованої промисловості Поділля була цукрова. Її значення суттєво зросло в умовах паралічу товарно-грошових відносин, коли цукор перетворився в універсальний продукт. Його прагнули здобути як органи влади та військові, так і повстанці й навіть робітники цукроварень. Саме тому керівництво Подільського районного управління цукрової промисловості у серпні 1921 року скаржилося, що “втручання військових та цивільних у життя цукрозаводів, арешти, які почастішали останнім часом, обшуки, ревізії деморалізаційно діють на працівників цукрової промисловості. За таких обставин говорити про відродження цукрової промисловості не доводиться і лише повне усунення вищезазначених причин, за нового курсу економічної політики, дасть можливість налагодити цукрову промисловість”. Далі на khmelnytskyi.one.

На початку 20-х років 20 століття гостро стояла потреба у кваліфікованих працівниках

Важливе значення для реалізації рішень центральної влади мала постанова Подгубкому “Про відбудову цукрової промисловості” від 7 березня 1922 року. Вона забороняла будь-яким організаціям, установам та військовим частинам втручатися у діяльність цукрових заводів та їхніх сільгоспів або забирати у них майно чи будівлі. Органам влади всіх рівнів не можна було конфісковувати чи реквізовувати майно та продукти цукрозаводів без відповідної згоди центрального правління чи його місцевих кущових управлінь. У сезоні 1923 року губстатюро планувало, що цукроваріння на Хмельниччині здійснюватимуть 22 заводи. Та, отримавши інформацію, що під буряками зайнято 40,5 тисяч десятин, прогноз збільшили до 25 цукроварень.

Однією з причин розширення посівів буряку стала активна пропагандистська кампанія цукрокомбінатів про застосування штучних добрив і виділення селянам за пільговими цінами 20 вагонів сірчанокислого амонію, надання безоплатних порад агрономів щодо його застосування та обіцянки гарантованої справедливої оплати за зданий буряк. Тоді вдалось забезпечити роботу 23 підприємств. На цих заводах штатно працювало майже 3,5 тисячі робітників і на період цукроваріння залучалося ще понад 11 тисяч сезонних працівників. Гостро стояла проблема кваліфікованих кадрів: не вистачало 50% фахівців. Для її вирішення налагодили підготовку спеціалістів різної кваліфікації у Камʼянець-Подільському сільськогосподарському інституті та цукроварних технікумах у Камʼянці-Подільському.

Ремонт і введення у дію цукроварень вимагали високого професіоналізму і винахідливості персоналу з огляду на важке становище з ресурсами. Аби відремонтувати заплановані до пуску заводи, як донорів запчастин використовували неактивні заводи, які входили з ними в один комбінат. Загалом вжиті заходи дозволили проскурівським цукровикам у виробничому сезоні 1923 року виконати план на 130% і виготовити 4,16 мільйона пудів цукру, що становило 17,3% від рівня 1914 року. 

За три роки вдалось налагодити відкриття нових цукрових заводів

Потреба у грошах і відсутність додаткового заробітку, окрім вирощування буряків за контрактацією, змусила селян збільшити посівний клин під буряками у 1924 році. Але через вкрай несприятливі погодні умови й неймовірно велику кількість мишей та інших шкідників, низьку зацікавленість селян у результатах праці, врожайність буряків зменшилася з 63 пудів з десятини до 45,5 пуда відповідно. Тоді в оренді перебували Старосинявський, Щедрівський та Проскурівський заводи – Проскурівської округи. Серед них виділявся Проскурівський цукрозавод, який орендувала перша дивізія Червоного козацтва. Всіма господарсько-виробничими питаннями займався уповноважений від дивізії, син власника кількох підприємств і заводів Абрам Штеренгас. Він налагодив заготівлю палива на 60 десятин лісу у Проскурівській окрузі та на 90 десятин у Шепетівській окрузі, що сприяло введенню заводу у дію у 1924 році. Проте це не зашкодило окрвідділенню ДПУ підозрювати його у неблагонадійності, грі на “чорній біржі” та тримати під постійним наглядом. Загалом через брак сировини, цукрові заводи працювали у середньому впродовж 34 днів. Навіть за умови браку сировини звичним явищем був обман селян при прийманні буряків і затримка оплати за них, на що вказували доповідачі на пленумі Проскурівського окрпарткому у 1924 році. 

У 1927 році у сфері цукроваріння ввели “режим економії”

Загальнореспубліканського розголосу, завдяки публікації у “Вістях ВУЦВК”, набув пуск у Камʼянецькій окрузі Маківської цукроварні, яка не працювала з 1914 року. Такі досягнення спонукали Подільське відділення цукротресту запланувати на 1926 рік збільшення посівної площі під буряками на 30%, що складало б понад 80% від рівня 1914 року. На цій підставі до виробничої програми включили підготовку до пуску 13 законсервованих заводів, переважно Камʼянецької та Проскурівської округ. Спільним для усіх цукрових заводів Хмельниччини у 1927 році стало проведення “ущільнення штатів” у рамках проголошеного 15 зʼїздом ВКП(б) режиму економії.

Впродовж періоду впровадження нової економічної політики питання відбудови та розвитку стратегічно важливих для Хмельниччини цензових підприємств перебували у центрі уваги органів місцевої влади. Їй вдалося, попри брак коштів і відсутність запчастин, налагодити відновлення потужностей. Зокрема, цукровики з одних цукрових заводів демонтували обладнання і встановлювали його на інші, що дозволило налагодити виробництво солодкого продукту спочатку на половині підприємств. Масове відновлення цукрозаводів було проведене лише у другій половині 20-х років 20 століття. Проте до 1928 року так і не вдалося ввести у дію усі цукроварні Хмельниччини. 

Важливою для розвитку Хмельниччини була Дунаєвецька текстильна фабрика

Управління Дунаєвецьких текстильних фабрик було найбільшим і найпотужнішим обʼєднанням на Поділлі. Воно являло собою створений восени 1921 року на базі текстильних підприємств “Дунаєвецького куща” госпрозрахунковий трест місцевого рівня. Оскільки його діяльність мала загально республіканське значення, у час створення його намагались захопити у своє управління різні посадові особи. Важливе значення для більшої зацікавленості фабричних колективів у результатах роботи мало рішення президії Подгубраднаргоспу 9 січня 1922 року про переведення Дунаєвецьких текстильних фабрик на самоокупність і створення правління фабриками.

Воно мало складатися з трьох осіб – директора-розпорядника (партійного працівника з адміністративним стажем) та двох його помічників з комерційної та технічної частини. У розвиток цієї постанови 20 січня президія ПГРНГ призначила на посаду помічника директора-розпорядника Дунаєвецьких фабрик з технічної частини Шора і з комерційної частини – Фінкельштейна. Концентрація сил та засобів і жорстке придушення проявів невдоволення дозволили вже до початку 1925 року провести реконструкцію “Дунсукна”. В її ході 5 активних фабрик реорганізували в одну, більш ніж у 5 разів скоротили управлінський персонал і на 8% – робітників. Це дозволило зміцнити дисципліну та підняти продуктивність праці, що позитивно вплинуло на рівень заробітної плати. Все це перетворило “Дунсукно” в одне з кращих текстильних підприємств України. 

Непосильна оренда та великі податки: які умови створювала держава для розвитку підприємств у часи нової економічної політики?

0

Однією з характерних ознак українських економічних відносин є оренда. Як позитивні, так і негативні її аспекти значною мірою походять ще з радянського минулого, з часів нової економічної політики. Запровадження нової економічної політики було покликане аби створити умови для відбудови та розвитку промисловості. У кожному регіоні реалізація генеральної лінії мала свої особливості. На Хмельниччині провідними галузями економіки були цукрова та борошномельна сфери. Далі на khmelnytskyi.one.

У післявоєнні роки увага була зосереджена на розвитку важкої промисловості 

Десята Всеросійська конференція РКП(б) 1921 року резолюцією “Про економічну політику” пояснила, що держава повинна підтримати “кооперативні та приватні підприємства, які не вимагають постачання від державних запасів сировини та продовольства”. Місцеві господарські органи отримали право самостійно здавати в оренду приватним особам, кооперативам, артілям і товариствам державні підприємства.

Цим правом досить оперативно скористався на Хмельниччині губернський зʼїзд рад, який зобовʼязав губраднаргосп зосередити зусилля на відновленні “важкої промисловості – цукрової, винокурної та борошномельної”, та дрібної, продукція якої необхідна для сільського господарства. Для цього слід було налагодити трудову дисципліну на виробництві та широко використовувати здачу підприємств в оренду, керуючись при цьому господарською доцільністю та економічною вигодою.

В усіх сферах активно впроваджувались орендні відносини

Відповідно до вказівок центру розпочалася робота з укладення угод оренди. У 9 з 12 повітів кооперативні організації, підприємства, приватні особи, військові частини та навіть відділення Державного політичного управління взяли в оренду 687 підприємств з 822 зареєстрованих на той час, або 83,58%. Серед них 649 млинів, 7 тютюнових фабрик, 21 миловарний, 5 пивоварних, 4 свічкових заводи та 1 завод фруктових вин. У

Літинському повіті першими на Хмельниччині наважилися здійснити денаціоналізацію – колишнім власникам повернули 60 маслоробень. Перший досвід проведення орендної кампанії показав, що укладення орендних договорів потребувало чіткого визначення власника обʼєкта. Щоб уникнути тривалих суперечок навколо цього питання та заощадити час і гроші, ВУЦВК постановою від 15 березня 1922 р. визначив, що всі промпідприємства при наявності механічного двигуна до 21 червня 1921 року були націоналізованими. Всі підприємства, віднесені до розряду великих і середніх, були “залишені за державою”.

Провідною галуззю промисловості на Хмельниччині була цукрова. Попри те, що у 1922 році працювало 23 цукрозаводи, в оренду з 52 наявних передано лише три підприємства: Старосинявський, Щедрівський та Проскурівський заводи. Серед них виділявся Проскурівський цукрозавод, який орендувала перша дивізія Червоного козацтва. Значно масштабніше орендні відносини впроваджувалися у борошномельній промисловості, яка займала друге місце в економіці краю. Причиною цього була недостатня кількість зерна для забезпечення роботи майже тисячі націоналізованих млинів. Його не вистачало навіть для роботи 15 найбільших млинів. Селяни могли дати лише 40% потрібного для їхньої роботи зерна. Для передачі млинів в оренду на Хмельниччині економічна нарада 30 травня 1922 року створила приймально-здавальну комісію. Практична передача млинів в оренду розпочалася 10 червня 1922 року. Термін оренди становив 3 роки і більше. При визначенні орендарів комісія віддавала перевагу державним підприємствам перед приватними підприємцями. Відповідно до постанови ВУЦВК у 1924 році чекісти повернули райвиконкомам орендовані ними млини. Bci організаційні питання при цьому вирішували спеціально створені комісії. Однією з причин цього була запроваджена постановами Камʼянецького окрвиконкому вимога про передачу 40% борошна відділенням Держбанку для постачання населенню. Лише з цього часу млини почали працювати прибутково. Проте заробітна плата, з урахуванням масштабу цін, складала лише 50-60 % від довоєнної. 

Окрім підвищення орендної плати та перевірок, підприємства обкладали великими податками

Починаючи з 1926 року державна політика щодо орендованих та приватних млинів почала змінюватися в бік їхнього витіснення з ринку. Для цього вдавалися до підвищення орендної плати та податків, заборони селянам молоти там зерно, прямих провокацій. Економічні аспекти не бралися до уваги. Внаслідок такої політики вже у 1928 році приватних млинів в Хмельницькій області не залишилось.

Показовим прикладом ставлення влади до орендарів є доля орендованого у 1922 році колишнім власником Вацлавом Девішиком Зіньківського медопивоварного заводу. Орендар відновив не лише виробництво, але й чисельність персоналу. Однак, коли внаслідок адміністративно-територіальної реформи 1923 року Зіньків перейшов до складу Камʼянецької округи, становище орендаря різко погіршилося через вороже ставлення керівництва Камʼянецького окружного відділу місцевого господарства.

Врешті-решт під тиском численних перевірок та непосильних податків на початку 1926 року він змушений був розірвати договір оренди. Проте окружна влада виявилась нездатною забезпечити роботу заводу, який без Девішика зупинився. Тому 1 березня 1926 року зазначений відділ в особі його голови Карпова та Проскурівський державний дріжджово-пивоварний завод в особі його представника овеля Гальперіна уклали договір оренди на чотири роки. Він передбачав, що орендар упродовж трьох місяців повинен налагодити виробництво, на свій страх і ризик забезпечити виконання щорічної виробничої програми у 10 тисяч відер меду або пива. Перших три роки орендна плата не стягувалася, а на четвертий становила 1500 карбованців і повинна була вноситися поквартально. Податки та збори оплачував орендар.

До 1928 року ворожих до влади приватних підприємців майже не залишилось

Стримували розвиток орендних відносин непосильні податки. Так, для тютюнових фабрик вони становили 180%, з них прямі – 23%, непрямі – 150%, відрахування – 7%. Для інших галузей податки складали 30-40%. Крім того, 18-20% відрахувань від продуктивності становила орендна плата. Саме тому у Камʼянецькій окрузі у 1925 році планували здати в оренду 25 підприємств. Коли це не вдалося, окриконком наполіг на їхній передачі приватним господарям за умови, що ті приведуть отримані обʼєкти до належного технічного стану.

Потреба повоєнного відновлення економіки та відсутність для цього ресурсів змусили більшовиків дозволити у рамках нової економічної політики орендні відносини. На Хмельниччині вони поширювалися лише на ті підприємства, які губернська влада або не могла самостійно відновити, або для їхньої діяльності не вистачало сировини. Найбільша кількість договорів оренди стосувалася млинів. Орендарів, яких частіше називали непманами, всіляко утісняли податками й блокували можливість розширення бізнесу. У другій половині 20-х років 20 століття, з відбудовою промислового потенціалу регіону, під різними приводами орендні договори розривалися. Впродовж 1928 року орендарів-приватників, яких влада вважала класово ворожою силою, на Хмельниччині майже не залишилося.

Від рідкісних товарів до кінних торгів: ярмарки на Хмельниччині вражали своєю масштабністю 

0

Ключовою структурною одиницею економіки на Хмельниччині у період з 14 століття до 17 століття була внутрішня торгівля. Розвиток цієї внутрішньої системи був повʼязаний із подільськими князями Коріятовичами, які завдяки урбаністично-фортифікаційній діяльності стимулювали і підіймали на новий рівень уже наявні торгові операції у Хмельницькій області. Далі на khmelnytskyi.one.

З отримання магдебурзького права у Камʼянці розпочали роботу перші ярмарки

Перші відомості про появу ярмарків на Хмельниччині дуже обмежені. З отриманням у 1374 році магдебурзького права місто Камʼянець отримало окремий дозвіл на організацію та проведення місцевого ярмарку. Такий розвиток подій більше, ніж можливий, оскільки, укладаючи торговельну угоду з містом Краковом, Коріятовичі зобовʼязані були мати на той час уже певну форму і періодичність в організації і проведенні торгових заходів, якими були ярмарки. Наявність у місті вірмен, а також перехрестя торгових шляхів, що вели у напрямку Криму, Молдови, Туреччини, так і у зворотну сторону, перетворювали Поділля, і зокрема Камʼянець, на місце початкового контакту торгових груп та особливого міського простору.

Камʼянець мав привілей на проведення трьох щорічних міжнародних ярмарків, які відбувалися: перший – на святого Войцеха (з 24 квітня впродовж 5 тижнів), другий – на Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня) і тривав півтора тижня, третій – листопадовий, починався у день вшанування святого апостола Андрія  і тривав 4 тижні. Українська ярмаркова торгівля у період з 15 століття до 17 століття здійснювалася у закритих приміщеннях стаціонарного характеру або безпосередньо на ринковій площі, де товари розкладалися на тимчасові будови: “крами, буди, склепи, комори, пивниці, сіні”, які будували з каміння, цегли або з інших легких матеріалів. Більшість тимчасових споруд зводилися самими торговцями і після закінчення своєї діяльності знімалися з місця. Кожен з ярмарків мав свій ритм та свій календар. 

Задля проведення ярмарок у містах перебудовували головні площі та центральні вулиці 

Значна увага міст зверталася на підготовку до масштабної торгівлі, оскільки люди прибували до місця проведення ярмарку за два тижні, а інколи ще раніше. Тоді місто починало змінювати власне обличчя, часом зміни призводили до перебудов головних площ і центральних вулиць, що мало посприяти розміщенню значної кількості торгових рядів і люду.

За своєю природою ярмаркова торгівля була різноманітна. Були малі та великі ярмарки, які визначалися не лише кількістю прибулих купців, але і їхнім статусом. З кінця 15 століття ці особи перетворювали ярмарок на місце зустрічей, де укладалися великі угоди на гуртову купівлю-продаж товару, розвивалися кредитні відносини. Саме ці елементи сприяли активній співпраці представників внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Тимчасове зростання населення міста стимулювало економіку швидким надприбутком. Французький історик Ф. Бродель писав: “на одного купця, який приїздить на ярмарки верхи й має гроші на витрати і на що поселитися у добротному житлі, припадає десять інших, що приходять сюди пішки і раді влаштуватися в якійсь корчмі”. Цими “іншими пішими” торговцями були селяни, які прибували на ярмарок з метою продажу виробів своєї праці і продуктів господарської діяльності, у зворотному напрямку йшов сільськогосподарський реманент і предмет домашнього вжитку.

Цей вид економічної діяльності контролював староста, який стягував із селян та інших прибулих на ярмарок податок. Відповідно до ординації 1518 року, селяни, постачаючи на торг рибу або птицю, або іншу річ на продаж, повинні сплачувати торговий податок. 

Масштабні ярмарки відбувались у Меджибожі

Одним з ключових міст, де відбувалася значна ярмаркова торгівля, був Меджибіж. Про активну торгівлю у цьому місті свідчать знайдені археологами скарби монет та інші торгово-побутові речі: фаянсовий та порцеляновий турецький посуд, ваги, ключі, замки, підкови для ваговозів, польські монети часів короля Казимира IV, 338 угорських денарій, монети і речі з прибалтійських володінь Швеції, Пруссії, Бранденбургу, Голландської республіки, Угорщини.

Крім того, поблизу міста існував караван-сарай, тобто гостинний двір, в якому зупинялися торговці. Про це свідчать археологічні розкопки, які віднайшли 65 середньовічних монет. Серед жителів Меджибожа ключова роль відводилася євреям, які тримали у своїх руках внутрішню і зовнішню торгівлю. Так, у 1584 році меджибізький юдей Шмойло Данкович віз на ярмарок до Бару: барилі горілки, дві ручки меду, камінь воску, коропи, шкури кіз і ягнят, шкурки білок, дві тахри угорських ножів, півтори постави свебодинського сукна, лунське сукно, ковпаки (шапки).

Міська торгівля не завжди притягувала купців одними лише ярмарками, доволі часто вони прибували і на місцеві торги, які у різних містах нічим не поступалися великій ярмарковій торгівлі. Сам по собі торг був місцем збуту продуктів промислу, домашнього ремесла та різного роду харчів. З документа камʼянецького каштеляна і подільського старости Теодорика Бучацького 1452 року відомо, що торг у Камʼянці відбувався щопʼятниці. У цей день своє мʼясо і мʼясні вироби могли продавати лише міські мʼясники, натомість у суботу – всі охочі, у тому числі і мешканці навколишніх сіл. В усі інші дні, окрім неділі, продаж мʼяса відбувався у кіосках місцевих мʼясників на головному польському ринку. 

На ярмарках в Ярмолинцях проходили кінні торги

В Ярмолинцях проходив один з найбільших подільських ярмарків – Петропавлівський. Це був найбільший щорічний ярмарок. Мав статус першої, найвищої категорії ярмарків. Офіційно ярмарок тривав тиждень, хоча насправді цей період був збільшений до місяця. Ярмарок відвідували купці Санкт-Петербургу, Бару, Камʼянця, Балти, Нижнього Новгорода, також приїжджали з середньої Азії та Західної Європи. Петропавлівський ярмарок сприяв економічному розвитку Ярмолинець. Загальна кількість купців становила приблизно 500 осіб. На ярмарку продавали та купували текстиль з міста Лодзь, різні побутові речі та шкіряні вироби. Серед розважальних заходів були кінні змагання.

Під час проведення заходу місцеві жителі здавали в оренду своє житло для купців, а самі жили у допоміжних спорудах. Так діяли не тільки мешканці Ярмолинець, але й жителі навколишніх сіл — Писарівки, Грабина, Боснячини. Такій великій кількості людей не вистачало води у колодязях, тому кварту води почали продавати за 1 копійку. Окрасою Петропавлівського ярмарку ставали кінні торги. Щоразу тут продавали близько двох тисяч робочих та спортивних коней.

Внутрішня торгівля Поділля була відображенням економічного розвитку краю. Протягом тривалого періоду її ключовими складовими були ярмарки і торги. Це були організовані економічні заходи, які відбувалися у містах і містечках та мали на меті отримання прибутку від прибулих купців, купівлі-продажу необхідних товарів як місцевого, так і іноземного виробництва, налагодження і встановлення міжцивілізаційного економічного співробітництва. Прикордонний статус Поділля сприяв побудові широкої мережі шляхів сполучення, які поєднували і полегшували рух купців від одного ярмарку до іншого, що поряд із розвиненим ремеслом і наявними промислами було ключовим у подільській торгівлі, центральними осередками якої були міста Камʼянець та Меджибіж.

Розвиток цукрової промисловості на Хмельниччині у період з 19 століття по 20 століття

0

В українських губерніях 19 століття цукрова промисловість досить швидко розвивалася. Передусім, стрімко зростав ринок зайнятості. Селян на Хмельниччині примушували сплачувати викупні платежі. Це змушувало людей йти працювати на цукроварні, аби заробляти гроші. У період з 1860 року по 1861 рік на українські губернії припадало 59 % цукрових заводів від загальної їх кількості у Російській імперії. Вони виробили понад 3 мільйони пудів цукру-піску, що становило 80% загальноросійського виробництва. Далі на khmelnytskyi.one.

На Хмельниччині здебільшого переважала обробна промисловість цукрового буряка 

У промисловому виробництві на Хмельниччині найважливіше місце посідала обробна промисловість. На її частку припадало 85% всього промислового виробництва. Сприяли розвитку промисловості у губернії кліматичні й ґрунтові умови, які позитивно впливали на продукцію фабрик і заводів, що перебували у безпосередній залежності від родючості землі. За виробленою цукровою продукцією Хмельниччини посідала друге місце серед усіх цукроварень дореволюційної Російської імперії, виробляючи понад 20% всього російського цукру. Продукти цукрового виробництва становили 85% вартості виробництва сільськогосподарської індустрії, тоді, як на інші галузі припадало всього 15% і ці відсотки майже поділялися між вартістю млинарських виробів (7 %) та горілчаних і броварних продуктів (8%).

Цукроварні на Хмельниччині були одними з кращих в імперії 

У 1911 році у період промислового піднесення на Хмельниччині цукрова промисловість збільшилася на 70%. Цукроварство збільшило свою продуктивність у 2,5 раза. Збільшення виробництва продукції вимагало й збільшення споживання сировини – цукрових буряків: у той час, як на початку 20 століття перероблено 8,8 мільйона десятипудових берківців, а у 1911 році – 19,2 мільйона.

Значний розвиток виробництва цукру викликав досить рішучі зміни у сільському господарстві. Цукроварні регіону вважалися найдосконалішими в імперії. Зі звітів повітових зʼїздів земської управи відомо, що сприятливий клімат, плодючі ґрунти, лісові багатства, корисні копалини сприяли розвитку території і дозволяли розвиватися цукровій промисловості. Завдяки цьому господарства розвивалися як великі самостійні ринкові підприємства.

Створення цукрового синдикату погіршило фінансове становище людей на Хмельниччині

Зі швидким приходом підприємців у цукрову промисловість збільшилась кількість заводів та виробництво продукції. Та вузькість внутрішнього ринку в умовах великої конкуренції капіталу, яка продовжувала гостру конкурентну боротьбу, змусила цукрозаводчиків звернутися до уряду з проханням допомогти їм в експорті цукру за кордон. Допомога виявлялася у тому, щоб цукор, який вивозився за кордон, звільнявся від акцизу.

Також у тому, щоб його експортери заохочувалися відповідною премією у звʼязку з тим, що закордоном цукор був значно дешевший, ніж у Російській імперії. Цукрозаводчики зверталися до уряду з проханням скоротити обсяг цукрового виробництва. Звернення цукрозаводчиків викликало певне хвилювання у громадських колах країни. Уряд не наважився піти на поступки підприємцям і відхилив їх клопотання про скорочення цукрового виробництва. Не отримавши згоди на обмеження цукрового виробництва законодавчим шляхом, цукрозаводчики вирішили організувати синдикат. Такий синдикат засновано 28 квітня 1887 року на зʼїзді цукрозаводчиків у Києві.

Майже 70% заводів було монополізовано, що давало можливість підприємцям утримувати високі ціни на цукор, контролюючи ринки його збуту. У перший рік існування синдикат встановив норму випуску цукру і завищені ціни на нього у 171 заводі. Згодом синдикат перетворився на державно-монополістичне обʼєднання. Час від часу синдикат припиняв свою діяльність, а потім знову відновлював її. Створення цукрового синдикату одразу ж погіршило становище селян на Хмельниччині, які вирощували цукрові буряки. Вони не могли збувати їх на той завод, який платив дорожче.

Після заснування синдикату селяни могли збувати буряки тільки на певні заводи за заздалегідь встановленою заниженою ціною. Внаслідок цього продуктивність праці у цукровій промисловості зростала повільно і нерівномірно, перебуваючи у цілковитій залежності від урожайності і якості буряків. 

Селяни виступали проти націоналізації земель для цукрозаводів

На початку нової економічної політики губернські органи влади розглядали Хмельниччину як аграрно перенаселений край і вважали за необхідне переселити до менш заселених районів республіки 200 тисяч осіб. Однією з причин хронічного малоземелля містян було те, що значна частка землі перебувала у користуванні цукрових заводів. Ситуація загострилася навесні 1924 року, коли у багатьох місцях селяни почали колективно відмовлятися від контрактації буряків у знак протесту проти націоналізації землі для цукрозаводів. Крайньою формою протестів було пряме захоплення землі, яку планували закріпити за цукроварнями.

Перший такий випадок стався у селі Підлісний Олексинець Городоцького району на Хмельниччині. Тут 350 гектарів колишньої поміщицької землі, з весни 1924 року передавалися Городоцькому цукрозаводу. Оскільки сільрада розвʼязати цю проблему не змогла, то 30 березня 1924 року сільський схід вирішив не чекати законного розвʼязання питання, а “виїхати і засівати землю, націоналізовану для цукрозаводу”. Коли 3 квітня селяни почали там сіяти, їх спробував зупинити представник підприємства. Після відмови селян підкоритися він викликав начальника районної міліції, загін коменданта цукрозаводу, прокурора району, але їхня спроба арештувати організаторів наткнулася на опір селян.

З придушенням масового повстанського руху та браком у цукроварів грошей на оплату охорони з осені 1923 року почалося її скорочення і навіть заміна на цивільних сторожів. Щоб не втратити контроль над безпекою цукрозаводів, Раднарком УСРР 31 січня 1924 року затвердив передачу охорони цукрової промисловості від ДПУ органам міліції.

Після встановлення радянської влади цукрова промисловість була включена у систему Головного управління з цукрової промисловості у статусі районного управління. Відновлення цукрової промисловості потребувало налагодження нової системи постачання цукроварень буряками, тобто створення сировинної бази. До революції стабільне постачання необхідної кількості сировини забезпечувалося тим, що 80% цукрових буряків вирощувалося на землях поміщиків і плантаціях цукрозаводів.

Після революції більшість цих земель захопили селяни, що породило стихійність землекористування. Влада прагнула якомога швидше відновити роботу цукроварень, для чого шукала компромісу з селянами. На виробничий сезон 1922 року планувався пуск половини цукроварень. Але суттєві корективи у виробничі плани внесла природа. Від злив, граду, гусені загинуло понад 54% бурякових посівів. Тоді фактично запроваджувалася конфіскація врожаю. Компетентним органам дозволялося проводити обшуки у пошуку схованих буряків, конфісковувати знайдене та безоплатно передавати цукрозаводам. 

Камʼянець-Подільський був центром торгівлі у період з 15 століття по 17 століття 

0

Важливим аспектом економіки є торгівля, яка завжди виступала сильним засобом у внутрішніх та міжнародних зв’язках. За Хмельниччиною закріпився статус пограниччя між західним та східним світами. Протягом усього періоду свого існування територія Хмельниччини залишалася буферною зоною двох цивілізацій. Такі особливості регіону та географічне розташування дозволило області зайняти помітне місце у транзитній торгівлі країн заходу зі сходом. Далі на khmelnytskyi.one.

У 14 столітті вірмени заволоділи ринком Камʼянця-Подільського

У торгівлі Польщі з турками помітне місце зайняв Кам’янець-Подільський. Саме столиця Подільського князівства – місто Кам’янець протягом тривалого періоду було конкурентом Львова у транзитній торгівлі. Але це і не дивно, адже саме Львів та Кам’янець були тими містами, де діяли найбільші вірменські колонії. Вірмени зосередили у своїх руках торгівлю зі “Сходом”, адже користувалися усіма необхідними якостями для цього: знали країни, народи, їх звичаї, володіли декількома східними і європейськими мовами, за роки мандрів здобули великий досвід у подорожах, добре знали східний ринок, розумілися у потребах заходу, майстерно орієнтувалися у складних ринкових ситуаціях.

Починаючи з 70-х років 14 століття Кам’янець налагодив торговельні та політичні взаємини з містами Польщі. Подільські князі допомагали Кракову у боротьбі зі Львовом за контроль над економічною артерією. Це суперництво зводилося до того, що представники купецтва обох міст домагалися, і залежно від обставин, впливали на рішення короля. Королівські привілеї підносили одне місто над іншим, король то надавав “право складу”, то відбирав або змінював його форму. Згідно з цим правом, приїжджі купці змушені були обов’язково зупинятися у Кам‘янці та продавати свої товари на вигідних для місцевих торговців умовах. Якщо місто володіло неповною або відносною формою складського права, то приїжджий купець, проторгувавши у місті один-два тижні, міг їхати з залишками товарів далі, а при повній або абсолютній формі – не мав цього права, і з непроданими товарами повертався назад.

Краків був економічним союзником Камʼянця-Подільського 

Прагнення отримати перевагу в економічному протистоянні змушувало міські адміністрації до пошуку союзників. Таким містом для Кракова став Кам’янець. Князь Олександр Коріятович у 1375 році надав привілей краківським купцям на ведення вільної торгівлі та проходу через землі Хмельниччини. Цим торговельним привілеєм польські торговці отримали вільний прохід “татарською дорогою” до самого Білгорода, що мав на той час важливе економічне значення.

Важливість у східній торгівлі Кам’янця відзначив король Ягайло у грамоті краківським купцям 1403 року. Михайло Грушевського стверджував, що “таке центральне значення Кам’янець здобув і тримав силою фактичних обставин свого положення, і силою свого купецтва, а не дорогою привілеїв”.

Як функціонували торговельні привілеї у Камʼянці-Подільському?

Першою згадкою про торговельні відносини між Польщею та турками є “привілей” від 1439 року волоського господаря Влада ІІІ, який надавав польським, українським і молдавським купцям право вільного проїзду через територію князівства в Туреччину. Важливість торговельних зв’язків двох країни зросла ще більше після падіння Візантійської імперії і переходу Константинополя до рук турків.

Пожвавлення економічної кон’юнктури регіону змушувало керівництво держави регулювати кам’янецький торг. Для досягнення цієї мети слугувала практика видачі торговельних привілеїв. Так, у 1543 році король Сигізмунд І розпорядився аби турецькі та волоські купці, провозячи товари через Кам’янець, обов’язково відвідували його ярмарки, платили мито і виконували інші повинності. Але не потрібно забувати і про те, що ця традиція існувала давно, і стосувалася не лише східних купців, але і товарообігу з містами Польщі. У 1498 році місто Кам’янець зазнало великих руйнувань від важкої облоги волоськими військами на чолі з воєводою Стефаном, тому король Ян І Ольбрахт звільнив місто на 15 років від різних податків і складу товарів у Львові.

Саме Сигізмунд Старий у 1515 р. своїм привілеєм дозволив кам’янецьким купцям отримати вільне транспортування товарів на ринки всієї Польщі без жодного мита, а також надав пільги щодо їх перевезення. Цей привілей був також підтверджений у 1553 році Сигізмундом ІІ Августом. Прагнення збільшити кількість торговельно-економічних угод та зацікавленість у торговельних відносинах з західноєвропейськими державами змушувало турецьких султанів іти на деякі поступки. Так, у 1578 році Мехмед ІІІ підписав польсько-турецький трактат, згідно з яким польські купці звільнялися від готівкових мит у Стамбулі, Бендерах і Андріанополі. Цей привілей також стосувався і подільського купецтва. Домовленості стали поштовхом до збільшення кількості руху купців у східному напрямку. Так, лише у одних Ясах джерела засвідчують перебування численних груп та караванів купців з Кам’янця-Подільського у період з 1587 року по 1632 рік. Міжнародні торговельні шляхи окрім політичних дискусій, притягували також і розбійницькі групи. Задля своєї безпеки торговий люд змушений був об’єднуватися у каравани. У більшості випадків їх водили вірмени. Той, хто очолював караван був наділений великою владою. Згідно з угодою, що була досягнута між поляками і турками, майно померлих польських підданих передавалося на зберігання ватажку каравану. Крім цього, голова каравану мав право розглядати усі спірні справи, що виникають у каравані на період подорожі.

Прикладом розбою на дорогах слугує інформація, що у 1534 році під Кам’янцем було знищено караван анатолійських купців, котрі поверталися з Польщі. У 1543 році був замордований “возниця” з Кам’янця, який з караваном направлявся до Польщі. Для захисту купців давалися охоронні грамоти караванам, що прямували до Туреччини. Кам’янецька зовнішня торгівля не припинялася навіть у роки Хотинської війни 1621 року. Саме тоді турецька адміністрація видала кам’янецьким вірменам одночасно від 8 до 13 охоронних грамот, котрі забезпечували їх безперешкодне пересування і торгівлю на усій території Туреччини та васальних її держав. Польські історики дійшли висновку, що на той період популярною була практика організації караванів у містах України. Серед них були Кам’янець та Львів, до яких досить часто приєднувалися купці-одинаки з Кракова, Торуня, Нюрнберга, Слуцька, Могилева, Бродів та інших міст. 

До столиці Поділля вели різні торговельні шляхи

Ще за польського короля Ягайла Кам’янець для торгівлі з Аккерманом активно використовував річковий шлях Дністром. Ним сплавлялося подільське збіжжя. Польський хроніст М. Бельський зазначав, що “…його везли Дністром і морем далеко, аж до Кіпру. І був той подільський порт надто відомий…”. Тому можна припустити, що і у наступні століття він використовувався для швидкого перевезення товарів. Водними шляхами найчастіше транспортувалося вино. Великі виноторговці для перевезення цього продукту у дунайські порти використовували власні кораблі, найчастіше це були галеони.

У зв’язку зі зростанням у Польщі попиту на грецькі вина, які великими партіями імпортувалися до країни, було видано універсал, в якому визначалася митна комора на вина у Кам’янці та Снятині. Вони створювалися для того, щоб “жодний купець не наважувався їздити за вином і медом до Італії і довозити їх в Корону”. Це підтверджує фактор контролю за торговими шляхами зі сторони королівського двору, а також важливість Хмельниччини як транзитної зони у торгівлі азійського сходу з європейським заходом. Через цю територію східні товари йшли на Львів, Замостя, Варшаву, Краків, Вільно і аж до Балтійського торговельно-економічного регіону.

Серед дорогих східних товарів, які імпортувалися до Польщі були: прянощі (гвоздики, імбир, перець), “татарське зілля”, грецький квас, коштовні тканини, зброя, шкіряні вироби, шкіри тварин, упряжі, знамениті татарські луки й стріли, марокканська лайкова шкіра. З Туреччини вивозилося понад сто двадцять окремих товарів, від склянок та бавовняних ниток до жіночого шовкового вбрання і взуття. З країн Західної Європи та самої Польщі через Хмельниччину у сторону Туреччини експортували такі товари, як хутро, металеві вироби, руський льон, прусські, фландрійські, англійські і сілезькі сукна, які польські купці закуповували у цих країнах, оксамит, шапки, рукавиці, харс (легка матерія), пояси, ремінці, ножі, коси, серпи, плужне залізо, миски, ковдри, шафран, свинець, олово для потреб артилерії, зброю, мечі, плуги, ножі, хутра, шуби, кушнірські вироби.

Кам’янецькі ярмарки славилися своєю важливістю, адже на них приїздили купці з багатьох країн Заходу та Сходу. Для них, наприкінці 16 століття у Кам’янці було влаштовано караван-сарай. У “Кам’янецькій хроніці” караван-сарай згадується, коли вірменин “пан Криштоф”, не заходячи до міста, прибув у караван”. Окрім цього, на ринках і ярмарках влаштовувалися спеціальні торгові ряди для продажу турецьких і східних виробів. До міста приїжджали купці зі всієї Європи, були навіть представники Шотландії. Вони поставляли ремісникам партії ягнячих та кролячих шкірок, а на продаж – різні шкіряні вироби, продавали також і свинець. Для вдосконалення та високої організації своєї торговельної діяльності в Україні шотландці навіть осіли у першій половині 17 століття у Камʼянці. 

Де придбати жіночий одяг на кожен день?

0

Погодьтесь, справжнім випробуванням є пошук якісного і зручного одягу на кожен день. Величезна кількість пропозицій від різних виробників часто заганяє у глухий кут. Тому у нашій статті ми поділимось порадами, які допоможуть вам із вибором стильного та трендового повсякденного одягу.

Як вибрати зручний одяг для дому?

Нам завжди хочеться виглядати гарно і стильно навіть удома. Однак домашній одяг повинен ще відповідати таким вимогам, як якість та комфорт, адже дуже важливо, щоб він був максимально зручним для повсякденного використання. Тому, щоб не прогадати з покупкою одягу для дому, рекомендуємо дотримуватись наступних порад:

  • Вибирайте м’які та приємні на дотик тканини, такі як бавовна, льон, фліс, віскоза або шовк. Вони забезпечують комфорт та не викликають алергічних реакцій.
  • Обирайте стиль одягу, який вам подобається та в якому ви відчуваєте себе зручно. Це може бути джерсі, шорти, футболки, піжами або навіть легкі сукні. Чудовим варіантом є халат жіночий літній, який можна одягати не лише перед сном, але й упродовж усього дня. 
  • Рекомендуємо вибирати одяг вільного крою, адже він не обмежує рухів та є максимально зручним для виконання повсякденних справ. 
  • У холодний період року обирайте одяг, який затримує тепло, наприклад, кофти, теплі шорти, ковдрочки. Влітку віддавайте перевагу легким та прохолодним матеріалам.
  • Вибирайте одяг за яким легко доглядати.

Одяг для дому є не менш важливим, ніж на особливі події. Саме від домашнього одягу залежить наш настрій, самопочуття та навіть продуктивність. Тому рекомендуємо враховувати вищезгадані поради, щоб одяг для дому приносив задоволення кожного дня. 

Повсякденний жіночий одяг: найтрендовіші пропозиції

З настанням тепла завжди хочеться оновити свій гардероб та додати в нього одяг, який формуватиме стильні і зручні повсякденні образи. Рекомендуємо ознайомитися з найтрендовішими варіантами щоденного одягу, які стануть улюбленими у вашому гардеробі:

  • Спортивний костюм. Чи може бути щось більш практичним та зручним на кожен день, ніж жіночі спортивні костюми? Спортивний костюм сьогодні є справжнім трендом, адже його легко можна стилізувати з іншими елементами одягу і створювати неповторні повсякденні образи. Крім цього, спортивні костюми є універсальними, комфортними та функціональними, тому така річ точно повинна бути у вашому гардеробі.
  • Світшоти та футболки. Це окрема категорія одягу, яка ніколи не втратить своєї актуальності. З настанням тепла рекомендуємо поповнити свій гардероб світшотами та футболками, які, до речі, можна легко комбінувати як і зі спортивними костюмами, так і з іншими образами. 
  • Штани різних матеріалів та легінси. Тут усе залежить від уподобань: колір, матеріал, фасон, крій. Однак ці пропозиції є незамінними для щоденного використання. 
  • Класичний одяг. Брючні костюми, спідниці, сорочки, штани – це чудові варіанти як і на кожен день, так і на особливі події. 

Не забувайте додавати в свої повсякденні образи аксесуари, такі як ремені, шарфи, прикраси та сумки. Вибирайте одяг, в якому ви відчуваєте себе впевнено та комфортно, і він стане вашим ідеальним варіантом на кожен день.

Де замовити якісний жіночий одяг?

Незважаючи на те, що сучасний ринок пропонує величезний вибір жіночого одягу, насправді складно знайти дійсно якісні та комфортні варіанти на кожен день. Аби полегшити ваші пошуки, рекомендуємо завітати на сайт магазину INTERTOP та ознайомитись з доступним асортиментом одягу і не тільки. 

Інтертоп пропонує одяг від найкращих виробників, які завоювали любов і прихильність від покупців з усього світу. Тепер не потрібно витрачати багато часу на пошуки чи примірки: достатньо визначитись із потребами та здійснити замовлення всього лише за декілька кліків. INTERTOP – це знахідка для поціновувачів якісного та стильного одягу, тому скористайтесь можливістю потішити себе новинками у гардеробі.

Акварельні губи в студії MyLife

0

Акварельні губи – це чудовий спосіб підкреслити природну красу та додати чарівності обличчю. У студії MyLife в Києві ви зможете отримати бездоганні акварельні губи завдяки професійним послугам перманентного макіяжу губ. Тут використовується техніка татуажу губ, що дозволяє створити природний і виразний вигляд, який підкреслить вашу красу та принесе безліч компліментів.

Чому обрати акварельні губи в студії MyLife?

  1. Професійний підхід: Висококваліфіковані майстри студії MyLife мають багаторічний досвід у проведенні перманентного макіяжу губ. Вони докладуть усіх зусиль, щоб забезпечити вам бездоганний результат, який ви будете любити.
  2. Індивідуальний підхід: Кожен клієнт – унікальний, і в студії MyLife це розуміють. Майстри прослухають ваші побажання та рекомендації, щоб створити дизайн, який ідеально підійде саме вам.

Переваги акварельних губ

  • Природний вигляд: Завдяки техніці акварельного нанесення, ваші губи матимуть натуральний вигляд. Це дозволяє створити ефект ніжної, рівномірної фарби, схожої на акварельний малюнок.
  • Тривалість результату: Перманентний макіяж губ забезпечує тривалий ефект, що збереже вашу красу протягом тривалого часу. Ви можете забути про постійне нанесення помади чи оновлення макіяжу.

Як працює техніка татуажу губ

Перманентний макіяж губ – це процедура, яка полягає у внесенні спеціальної фарби під шкіру губ за допомогою мікроігл. Техніка татуажу дозволяє створити рівномірне покриття губ, яке буде триматися на протязі років. Під час процедури майстер враховує форму та контур губ, вибирає відтінок фарби, який найкраще пасує до вашого відтінку шкіри та особистих вподобань.

Чому обрати студію MyLife для перманентного макіяжу губ

  1. Професійні майстри: В студії MyLife працюють досвідчені та сертифіковані майстри, які мають унікальний підхід до кожного клієнта. Вони використовують тільки найсучасніші матеріали та обладнання, щоб забезпечити найвищу якість послуг.
  2. Безпека та гігієна: У студії MyLife дотримуються всіх правил стерилізації та гігієни, щоб забезпечити вашу безпеку під час проведення процедури.
  3. Індивідуальний підхід: Майстри студії MyLife завжди враховують ваші побажання та особливості, щоб створити для вас неповторний образ, який підкреслить вашу красу та індивідуальність.

Як підготуватися до процедури

Перш ніж прийти на процедуру перманентного макіяжу губ в студію MyLife, рекомендується дотримуватися кількох простих рекомендацій. Наприклад, уникайте прийому аспірину та інших препаратів, що розріджують кров, за 3-5 днів до процедури, щоб зменшити ризик кровотечі. Також варто уникати сонячних опіків та відвідування солярію перед процедурою, щоб шкіра була в здоровому стані.

Акварельні губи в MyLife

Запишіться на консультацію вже сьогодні!

Не вагайтеся і не відкладайте на потім своє бажання мати чудові акварельні губи. Запишіться на консультацію в студію MyLife в Києві https://mylife.com.ua/ua/service/akvarelnye-guby/ прямо зараз та крокуйте до втілення своєї мрії про ідеальний макіяж губ.

ТОП ноутбуків від Apple у 2023 році

0

Щороку компанія Apple презентує новинки, підтримуючи репутацію лідера в галузі сучасних гаджетів. Багато моделей вже кілька років займають верхні рядки у рейтингах продуктивної техніки. У статті розповімо, які ноутбуки бренду «яблучного» варто купувати в 2023 році.

Найкращі моделі від Apple

У бренду багато шанувальників у різних країнах. Його цінують за якість складання, використання унікальних рішень та неодмінну турботу про комфорт клієнтів. Тому користувачі часто вибирають один з таких MacBook:

  1. Air 15. Презентований цього року, відрізняється збільшеною на 50% автономністю та дивовижною компактністю. Вагу додатково зменшили і зробили корпус тоншим, оснастивши екраном на 15 дюймів. У комплект додали нові динаміки, що повністю вирішують проблему з чіткістю звуку.
  2. Air 13.6. У ньому використаний оновлений кремнієвий чіп М2, який на 20% потужніший за попередника. Компактний пристрій чудово підходить для роботи та подорожей, оскільки міститься в папці для паперів.
  3. Pro 16. Один з небагатьох компромісів між функціональністю та компактністю від Apple. У ньому передбачено все для зручної та успішної роботи: розумне розміщення функціональних кнопок, сенсорний Touch Bar з контекстними елементами, велика кількість оперативної пам’яті та багатозадачний режим роботи.
  4. Pro 14 M1 Pro. Посилений ноутбук, в якому упор зроблений на продуктивність та високу якість графіки. Чіп преміального сегмента чудово справляється з поставленими завданнями, а форм-фактор забезпечує комфорт.
  5. Pro 13. Елегантний девайс для роботи чи розваг у дорозі. Вражаюче легкий, не займає багато місця та працює без підзарядки до 20 годин. У ньому використаний дисплей Retina з підтримкою багатострумових завдань та захистом від бликання.

Ці пристрої знаходяться в одній ціновій категорії і схожі на можливості. Останні лінійки одержали підвищену вартість, але згодом вона падає.

Критерії вибору

При виборі насамперед враховуйте особливості експлуатації. Для конференцій і перегляду фільмів варто наголосити на якісний дисплей і хорошу звукову систему, для ігор – на швидкодію.

Багато користувачів вибирають MacBook Air із чіпом М1 або М2. Лінійка представлена кількома варіантами: базовими та Про. При цьому експерти вже деякий час сперечаються, у кого показники кращі: М1 Про чи М2. Визначитись не так просто, оскільки відмінності між ними мінімальні.

У другому поколінні вдалося досягти підвищення продуктивності приблизно на 15–20%, а також тішить графіка. У першому ж хороша однострумова робота і спостерігаються відмінні показники частотності. Ноутбук справляється зі складними завданнями, сильно не нагріваючись та швидко повертаючись до звичайного положення.

Як позбутися молочниці?

0

Чи знали ви, що відповідно до статистики, кожна третя жінка хоча би раз у житті страждала на молочницю? Мало хто знає, але патогенні мікроорганізми, які викликають молочницю, знаходяться в організмі кожної людини. Молочниця – це запальне захворювання жіночих статевих органів, яке викликане дріжджовими грибами роду Candida. Найчастіше молочниця, або вагінальний кандидоз виникає через тривале вживання антибіотиків, зниження імунітету, неправильне харчування, гормональні зміни в організмі, недотримання правил гігієни та передачу статевим шляхом. Зазвичай молочницю лікують за допомогою препаратів, які повинен призначити лікар. Лінк може допомогти вам у визначенні ефективних засобів для боротьби з неприємними симптомами молочниці. 

Важливо своєчасно визначити симптоми молочниці та звернутися до лікаря. Для цього слід ознайомитися з ними.

Симптоми молочниці

Вагінальний кандидоз у жінок супроводжується наступними симптомами:

  • Свербіж та подразнення зовнішніх статевих органів можуть бути одними з найпомітніших симптомів молочниці.
  • Жінки з молочницею часто помічають відділення, які можуть бути білого, сироподібного кольору і структури чи подібного до невеликих крупинок сиру.
  • Молочниця може спричинити дискомфорт, печіння або біль при сечовиділенні.
  •  Деякі жінки можуть помічати неприємний запах, який може бути пов’язаний з молочницею.
  • Молочниця може викликати біль чи дискомфорт під час статевого акту.
  • Видиме подразнення зовнішніх статевих органів.

Важливо зауважити, що симптоми молочниці можуть бути подібні до інших інфекцій або розладів, тому для точної діагностики і лікування важливо звернутися до лікаря. Лікар може здійснити обстеження та призначити відповідне лікування, яке може включати антигрибкові препарати. Одним із найефективніших препаратів для боротьби з молочницею є Флуконазол, який можна придбати на сайті аптека “Аптека 9-1-1” всього лише за декілька кліків.

Флуконазол: показання та особливості препарату

Флуконазол призначають не тільки для боротьби з молочницею, але й інфекціями, спричинених грибами Candida, при менінгіті, мікози шкіри, тулуба та паху, при лишаях та рецидивах вагінального кандидозу. 

Для боротьби з молочницею Флуконазол застосовують про 150 мг один раз на день. Однак для призначення правильного та ефективного лікування необхідно звернутися до спеціалістів.

Чому важливо звернутися до лікаря?

Багато жінок нехтують візитом до лікаря і намагаються позбутися молочниці за допомогою самолікування. Однак таке рішення є ризикованим, воно може призвести до погіршення стану та ускладнень. Чому варто звернутися до лікаря, щоб позбутися вагінального кандидозу?

  • Ті самі симптоми можуть вказувати на різні стани, і тільки лікар може правильно визначити причину симптомів та встановити точний діагноз. 
  • Лікар призначить антигрибкові препарати або інші засоби лікування, які будуть ефективні проти конкретного штаму грибка Candida, що викликав інфекцію.
  • Лікар може надати рекомендації щодо заходів профілактики та змін у стилі життя, які допоможуть уникнути повторних випадків молочниці.
  • Лікарський професіонал може забезпечити конфіденційність під час обговорення ваших симптомів і надати інформацію та поради, які враховують ваші індивідуальні потреби.
  • Якщо молочниця не лікується, вона може призвести до ускладнень, таких як хронічні інфекції, погіршення стану імунної системи та інші проблеми.

Візит до лікаря для професійної консультації є ключовим етапом у лікуванні молочниці, а також гарантує відповідне та ефективне лікування.

Інтернет у Хмельницькому: якого провайдера обрати?

0

Коли вдома потрібен Інтернет, важливо уважно підійти до вибору постачальника послуг. Для того, щоб з комфортом працювати у режимі онлайн, спілкуватися та розважатися у мережі потрібен вигідний тарифний план, необмежений трафік та високий рівень сервісу та технологічного оснащення провайдера. Розберемось, як знайти компанію, яка дійсно варта довіри.

За якими критеріями шукати провайдера?

Великі компанії, які надають послуги по всій Україні, мають більш розвинену технічну інфраструктуру та можуть забезпечити кращий сервіс ніж ті, що працюють на один регіон. У провідних брендів також добре продумана лінійка тарифів, доступ до мережі може комбінуватись, наприклад, з телебаченням. Деколи є можливість індивідуально налаштовувати перелік опцій, міняти їх за власним бажанням. Серед тарифних планів, які пропонують Інтернет провайдери Хмельницький та інші регіони надають перевагу пакетам від всеукраїнської компанії Volia. Вона пропонує клієнтам:

  • легке підключення;
  • гнучкі тарифи з ТБ або без нього;
  • необмежені об’єми трафіку для кожного;
  • якісний сервіс і цілодобову підтримку.

До пакетів послуг можна вибирати додаткові опції, серед яких збільшення швидкості обміну даними до максимуму, фіксована IP-адреса та антивірусне програмне забезпечення. Будь-яку з них можна активувати окремо та оплачувати щомісяця, а якщо втратить актуальність – легко відключити. Якщо у тарифі підключене телебачення, крім основних доповнень можна активувати тематичні добірки телеканалів.

Чому рівень інфраструктури важливий?

Пропонуючи Інтернет, провайдери у Хмельницькому та інших регіонах не завжди можуть гарантувати безперебійність доступу до мережі, стабільність сигналу. Рівень послуг значною мірою залежить від стану технологій, що використовуються, частоти їх модернізації. Volia з 2002 року надає телекомунікаційні послуги та постійно розвиває інфраструктуру, ретельно контролюючи стан кожного елементу та якість його взаємодії з іншими складовими системи. Завдяки цьому абоненти можуть розраховувати на:

  • сучасні технологічні рішення для надання послуг;
  • стабільну швидкість Інтернету незалежно від регіону;
  • постійний сигнал та якісне з’єднання;
  • надійний захист ліній від пошкоджень, викликаних несприятливими погодними умовами;
  • постійний моніторинг стану усіх систем.

Нововведення Volia впроваджує регулярно, але обережно, тому зміни не викликають незручностей у поточній роботі клієнтів в Інтернеті. Кожну опцію технічні спеціалісти попередньо тестують у різних ракурсах та уважно шліфують. Це дає можливість постійно підвищувати якість послуг. А ще для нових абонентів у деяких пакетах передбачені знижки, щоб певний період користуватися доступними опціями з мінімальними витратами.

.,.,.,.,.